Гріх - перешкода на шляху до Бога

Навчаючи народ та проповідуючи  Євангеліє Царства Свого, яке не від світу цього, Господь наш Ісус Христос одного разу в Галілеї зійшов на гору, відкрив Свої уста і дав людству Закон цього Царства – Заповіді Блаженства. 

Серед Дев’яти заповідей є і така: «Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога» (Мф. 5:8). Отже, умовою бачення Бога - є сердечна чистота.  Проте, на заваді цьому стоїть гріх. 

Людина покликана до святості

Господь створив людину по Своєму образу і по подобі. Людина покликана до богоуподібнення, тобто до досягнення абсолютної досконалості і найвищої святості. «Будьте досконалі, як досконалий  Отець ваш Небесний!» (Мф.5:48), - говорить  Спаситель. 

«За прикладом Святого, (тобто Бога), який призвав вас, і самі будьте святі»,(1 Петр. 1:15) – спонукає нас святий апостол Петро. Життя в святості і досконалості є кінцевою метою всіх християн, в якій реалізується те, що на мові православного богослов’я називається спасінням, наслідуванням Царства Христового. 

«Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, - і Я заспокою вас»  (Мф.11:28) – промовляє Господь до кожного свого послідовника. Спастись - означає знайти спокій з Христом і у Христі – це мета і жаданий результат нашого буття.

Гріх – кривий шлях беззаконня

Недарма шлях, який веде до спасіння, називають тернистим, а дорогу вузькою.  Адже йдучи по ньому треба жити по Закону Божому. Проте цьому благодатному життю в Церкві, який веде нас до вічності, протистоїть інше життя – життя по закону гріха.

Слово гріх, (з грецької «амартіа») містить в своєму змісті самі різні відтінки, такі, наприклад, як помилка, кривий шлях, впертість або вчинок протилежний доброчинству. На богословській мові гріхом називається всякий, як свідомий так і не свідомий відхід від заповідей Божих справою, словом чи помислом. 

Точне формулювання  гріха дано у святого  апостола Іоанна Богослова «… гріх є беззаконня» (1 Ів. 3:4), - це порушення Божественного закону, основаного на любові, добрі і справедливості.

Гріх – це «зло» з точки зору моралі

Все що робиться всупереч Божественній правді – це зло. А зло, це явище, яке є протилежним до добра і заперечує останнє. Зло проявляється в розрусі, безпорядку, знищені буття. Воно розділяється на зло фізичне – як таке, що порушує гармонійний розвиток фізичного буття, наприклад хвороби, і на зло моральне – це все те, що суперечить в нашому моральному житті волі Божій і зазвичай саме це іменується гріхом. Можна сказати, що з позиції моральності поняття «зло» і поняття «гріх» тотожні.

Зло – це не природа, це стан природи. Зло має своїм початком гріх, корінь гріха - гордість яка є бунтом проти Бога… Корінь гріха – це жага самообоження, ненависть до благодаті. Адже є два шляхи обожнення. Перший  -  по благодаті Божій, живучи з Богом, до чого ми і покликані з моменту творіння. 

Другий - егоїстичне «обожнення» без Бога, в обхід Його, обманюючи Його, щоб стати рівним Йому, до цього лукаво спонукає нас диявол, «батько брехні». «Хто чинить гріх, той від диявола, бо диявол спочатку згрішив» (Ін. 3:8) – повчає апостол Іоанн. 

Гріх – це хвороба душі

Гріх – це поняття релігійне і приміняється  воно до осіб, які приймають християнський закон, сповідують віру в Бога і тому знаходяться в так званій «огорожі церковній». Усвідомлювати свою гріховність, все рівно що знати діагноз своєї хвороби. 

Це дає можливість вилікуватися благодаттю, яка посилається Богом у встановлених ним церковних Таїнствах.  Той хто поза Церквою, той не спроможній вповні усвідомити своєї гріховності, побачити всього свого падіння, прийти в жах від розуміння всієї глибини зараженості душі смертельною хворобою гріха, відчути своє віддалення від Бога, від істини. 

Проте незнання Бога, а вірніше небажання знати Його, що часто зустрічається в сьогоднішньому світі, не звільняє від відповідальності перед Ним. Кожен постане перед вічним Суддею хоче він того чи ні.

Гордість – корінь гріха

В православній літературі у різних авторів знаходимо різні описання і опреділення поняття гріха, проте всі вони зводяться до одного: гріх – це порушення людною волі Божої, проявлення свавілля. Святитель Іоанн Златоуст однозначно каже: «Початок гріха – гордість». Адже «Бог гордим противиться,- попереджає апостол Павло, - а смиренним дає благодать» (1 Петр. 5:5).

Сучасний світ виховує в людині гордість, той стан душі, який облаштовує все життя виключно для себе, це стан душі, котра окрім свого «я», не бачить нікого поряд із собою. Гордість – це хвороба душі. Душа живе обманом, частіше самообманом, живе в тому світі який сама вигадала і сама будує. 

Цей світ мертвий, адже в ньому немає Бога, в ньому немає ближнього, немає життя. Навколо гордої людини пустота, тому що і в середині вона пуста. Вона старається бути кращим за інших, бути в центрі всіх подій і вважає свою думку єдино правильною. Але та самість і самотність в якій живе горда людина морально вбиває її. 

Самоосліплена своїми вдаваними талантами, досягненнями, заслугами, вона не в змозі побачити і почути людину яка поряд з нею. І тому гордива людина завжди самотня, завжди чимось незадоволена і всіх осуджує. І тоді, коли в неї щось не складається, вона впадає  у відчай, тому що не може змиритися, не може потерпіти, не може визнати свій гріх, свою помилку. Гордість - це та стіна, за якою людина не бачить ні Бога, ні ближнього, це початок смерті душі, тому що гординя вбиває в душі все живе.

Христос – наш лікар від вірусу гріха

Однак Господь не залишає нас наодинці з цією хворобою душі, а лікує її в покаянні навчаючи смиренню. 

Найбільше ж смирення показав Господь, який смирив себе до хресної смерті, щоб врятувати людство від смерті вічної, від темряви гріха, від тої гордині, яка паралізувала волю і відвернула людину від Бога.


Error

default userpic

Your reply will be screened

Your IP address will be recorded 

When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.