Митрополит Олександр (Драбинко) (ol_drabinko) wrote,
Митрополит Олександр (Драбинко)
ol_drabinko

Декларація, яка могла б змінити історію - [ Частина ЧЕТВЕРТА ]

ІІ. Православне просвітництво як вимога сьогодення

1. Православне богослов’я сьогодні

Православне богослов’я відіграє особливу роль в духовній історії людства. Для кожного покоління по-новому відкриваються глибини Істини, вираженої у Святому Письмі, Святому Переданні та вчительстві Соборів і єпископату.

Православне богослов’я двадцятого століття здійснило радикальний поворот до творчого переосмислення спадщини Отців Церкви. Хоча створити неопатристичний синтез, про необхідність якого говорив о. Георгій Флоровський, не вдалося, натомість виникло явище, що заслуговує назви неопатристики. Характерним для сучасної православної думки була актуалізація богослов’я Отців із використанням методів філософії двадцятого століття. Великим досягненням для богослов’я стали праці о. Георгія Флоровського, о. Думитру Станілоае, св. Іустина Поповича. Дещо менше відповідають духу і букві вчення Отців теологічні та релігійно-філософські системи православних екзистенціалістів В. Лоського, Х. Яннараса, митр. І. Зізіуласа. Але їх праці сприяють творчому розвиткові православного богослов’я і розкривають важливі аспекти православного світогляду, що раніше не були в центрі уваги теологічної думки. Важливим досягненням православного богослов’я двадцятого століття стало повернення до еклезіології Отців, згідно із якою центром християнського життя є євхаристійне спілкування.

Найбільш ймовірно, що розвиток православного богослов’я в двадцять першому столітті буде ґрунтуватися насамперед на актуалізації духовних скарбів Святого Письма. Сучасна людина, що знаходиться під впливом постмодерного світогляду, може прокинутися від духовного сну лише під впливом Слова Божого і літургійного життя Церкви. Більшість людей сьогоднішнього світу впевнені у відносності всіх теоретичних побудов. Сучасна людина вірить не книжкам, а реальності, до якої може доторкнутися сама. Євхаристія і Біблія – це дві духовні реальності, які ще можуть повернути сучасне людство до спілкування з Богом. Православне богослов’я сьогодення покликане полегшити сучасній людині відкрити світ Біблії, вказати шлях до антропологічного перетворення, до придбання розуму Христового.

Православне богослов’я знову повинно стати таким ж екзегетичним і антропологічно-практичним, яким воно було в епоху Отців Церкви. Прикладом повороту до творчого сповіщення Євангелія в сьогоднішньому світі може слугувати богослов’я митрополита Антонія Сурожського. Розвивають теологію повернення до Святого Письма видатні православні богослови о. Джон Брек, о. Джон Бер, о. Теодор Стиліанопулус. Методологія сучасної наукової та філософської герменевтики сьогодні підтверджує те, що на власному досвіді знали Отці та вчителі Церкви Христової: немає читання текстів чисто теоретичного, відірваного від цілісного життя особистості.

Сучасна православна герменевтика переконливо і науково бездоганно доводить, що дослідження Святого Письма, заповідане апостолами, має перетворювати людину, змінювати людське суспільство. Християни мають розуміти висоту власного покликання, застосовувати до себе вимоги Святого Письма щодо моральності, знань, святості. Церква взагалі та кожна община зокрема мають відповідати ідеалу церковності, що зображений в Святому Письмі Нового Заповіту. Християнське життя можливе лише як виконання заповідей Спасителя, і дослідження Біблії для православних християн повинно завершуватися втіленням Євангельського ідеалу у власному житті. Сучасна теологія довела, що християнський ідеал науковості полягає саме в такій єдності теорії та практики, знання Біблії та життя згідно із Святим Письмом.

2. "Старий" і "новий" секуляризм

Довгий час секулярний світогляд був ворожим до релігії. Але сьогодні ідеали прогресу, розуму, науковості є визначальними лише для небагатьох секулярно-мислячих особистостей. Більшість сучасних секулярних індивідів та спільнот прийняли ідеали релятивізму, гедонізму, суб’єктивізму. Це означає, що як релятивісти сучасні люди не вірять в можливість однієї істини, наполягають на необхідності існування багатьох рівнозначних поглядів на світ, людину, Бога. Як суб’єктивісти сучасні люди вважають істинними лише свої власні погляди і думки, дозволяючи іншим думати інакше чи взагалі не думати. Як гедоністи сучасні люди розуміють щастя лише як повноту земних насолод і досягнення її вважають критерієм успішності власного життя.

Якщо не так давно секулярний світогляд був обов’язково вірою в розум і прогрес, науку і демократію, то сьогодні секуляризм виступає у формі віри у відносність всього. Особливо небезпечними є настрої заперечення існування єдиної Істини, нав’язування суспільству думки про відносність всіх знань та цінностей. Ще не так давно світогляд "світу цього" зваблював людей власними ідеалами, а сьогодні з небаченим ентузіазмом йде руйнація всіх ідеалів та цінностей. Єдиним обмеженням на шляху дефрагментації суспільства стає влада і в деяких країнах – право. Але сама по собі влада і право без власного ідеального виправдання приречені на загибель, і сучасна цивілізація без духовного відродження виявляється під загрозою.

Церква Христова закликає людство, кожен народ і кожну особистість відкрити в християнстві надійну опору. Ісус Христос є тим Каменем, на якому будується не лише сама Церква, але може будуватися і сучасне суспільство. Християнська моральність як ніколи потрібна для виживання людства, націй, особистостей. Християнські ідеали суспільного життя є єдиним можливим засобом для подолання гедоністичного егоїзму. Християнство навчає, що не все є відносним, що абсолютна Істина існує і визнання Її є спасительним для людства, нації, особистості.

Сучасна суспільна думка визнає відносність ідеалів раціоналізму, сцієнтизму, прогресу, демократії. І це визнання мало б полегшити для людства прийняття Христового вчення. Але новий секуляризм, із його відмовою визнавати будь-яку абсолютну істину та будь-які незмінні цінності, виявився ще більшою перепоною на шляху християнізації суспільного життя. Довести істину людям, що прийняли новий секуляризм, можливо не стільки науково, теологічно, апологетично, скільки практично, життєво, молитовно. Як ніколи справедливими виявляються слова Спасителя: "Так да світить світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного" (Мф. 5:16).

Православна Церква визнає право людини на власний світогляд. Але тим більше вона наполягає і на своєму власному праві проповідувати Істину Євангелія. Ця проповідь є для Церкви її прямим обов’язком перед Богом, і від свідчення про існування та спасительність єдиної Істини Церква ніколи не відмовиться. Церква також має обов’язок свідчити про загрозу загибелі для людства та особистості на всіх тих шляхах, на яких вони не приймають єдину вічну Істину.

Особливо небезпечними є ті суспільні ідеології, для яких Християнство і Православ’я є лише засобами для досягнення цілей, визначених секулярним світоглядом. Прикладом такого світогляду є думка про те, що Православне Християнство не є спасительним вченням для всього світу, але є духовним чинником для деяких націй та їх цивілізаційних спільнот. Такий ізоляціонізм небезпечний тим, що зводить абсолютну Істину Православного Християнства на один рівень із людськими ідеологіями різних націй чи цивілізацій. Православне Християнство є Істиною, що стоїть нескінченно високо над як загальнолюдськими, так і над національними та цивілізаційними ідеологіями. Те, що Православне Християнство фактично створило ряд національних та цивілізаційних культур, не надає жодним народам (їх керівникам, політикам та ідеологам) права розпоряджатися Православ’ям як чимось їм належним.

3. Православна місія в сучасних умовах

Місія притаманна самій природі Церкви. Церква не може замкнутися сама на собі і не бути зверненою до зовнішнього світу із словом Благої Звістки. Саме про таку зверненість до світу йдеться, коли Ісус Христос називає Своїх учнів "світлом для світу" (Мф 5:14). Громада, що перестала бути місіонерські зверненою до "зовнішніх", зрікається християнського покликання.

Сучасна місіонерська ситуація в Українській Православній Церкві характеризується насамперед нагальною необхідністю у так званій "внутрішній місії" (тобто євангелізації та воцерковленні тих, хто вже вважає себе християнами через хрещення). Вона має стати також і протидією по відношенню до значної місіонерської активності різноманітних протестантських деномінацій, особливо неохаризматичного толку, та навколохристиянських культів. Особливий контекст сучасного місіонерського поля нашої Церкви створює факт досі не улікованого розколу в українському Православ’ї.

Місіонерська відповідальність Церкви перед світом складається із відповідальності єпископів, священиків та мирян. Єпископ як глава місцевої церкви – єпархії – відповідальний її за місіонерський потенціал. Він має турбуватися про належний стан освіти духовенства, якість єпархіальних видань, належний асортимент літератури у церковних крамницях, присутність Церкви у місцевому інформаційному просторі тощо. Єпископ має знайти шляхи зацікавлення місіонерською активністю кліриків своєї єпархії, і по-перше, сам бути прикладом активної місіонерської позиції. Єпископ має заохочувати кліриків єпархії використовувати усі ефективні форми та методи місіонерської роботи.

Священики як такі клірики, що найбільш заглиблені у повсякденну роботу із людьми, повинні пам’ятати, що краща місія – це проповідь християнства власним життям. Виконуючи церковні треби, священики мають усвідомлювати, що зустрічі із людьми під час здійснення таїнств хрещення та шлюбу чи під час різних треб є унікальною можливістю звернутися до тих, хто вважає себе християнином, але, на жаль, дуже часто знає замало про власне православну віру та практичне життя за заповідями Господніми. Священики повинні мати належну освіту, а також вміння виражати вічні християнські істини мовою, зрозумілою сучасній людині.

Миряни повинні також свідчити про віру у Христа власним життям та бути "готовими до відповіді кожному, хто питає вас про вашу надію" (1 Пет 3:15). Освічені миряни повинні залучатися до спеціальної місіонерської роботи.

Заради успіху місії Церква має звертатися до світу його мовою та відповідати на ті питання, що постають у світі сьогодні. Одну й ту саму вічну Істину Церква проголошує таким чином, щоб вона була зрозумілою сучасникам. Мова Церкви – це не тільки вербальна мова. Церква виражає себе не тільки через слова, а усім своїм буттям. Необхідність чи можливість використання в Церкві сучасної мови не означає зведення високої церковної мови до побутового сленгу чи сприяння проникненню до Церкви різних форм низькопробної поп-культури. Сучасна літературна мова має певні відмінності від мови, що використовується у побуті. Це гарантує збереження певної відмінності української мови богослужіння від побутового мовлення, що створює можливість для української мови бути сакральною мовою церковного богослужіння.

Актуальними формами місіонерської роботи мають бути наступні.


  • Відродження обов’язкової практики катехизації дорослих, що готуються прийняти Хрещення, та бесіди із хрещеними та батьками у разі хрещення дітей.

  • Якісна відправа богослужінь із застосуванням, де це потрібно, досвіду служіння "місіонерських літургій", відродження здорового євхаристійного життя.

  • Налагодження системи духовної просвіти при єпархіальних установах та парафіях. Пошук нових ефективних шляхів та методів поліпшення роботи дитячих недільних шкіл.

  • Комплексна церковна видавнича програма, направлена на аудиторію із різним рівнем освіти, на усі вікові та соціальні групи.

  • Активна та гідна присутність Церкви у світському інформаційному просторі та створення якісної мережі церковних ЗМІ.

  • Присутність Церкви у системі освіти, у організації позакласного виховання та досугу дітей та молоді.

  • Заохочування місіонерської активності мирян, зокрема, сприяння домашнім "малим групам" з вивчення Святого Письма та основ православного богослов’я.

Окремо слід сказати про такий важливий місіонерський засіб, як використання сучасної мови у богослужінні. Не існує жодних догматичних або канонічних перепон для здійснення богослужіння сучасною національною мовою, і в нашій Українській Православній Церкві вже існує низка парафій (переважно – у Західній Україні), де у богослужінні використовується українська.

Дві найголовніші проблеми, які постають перед нами у цьому відношенні, мають не "теоретичний", а виключно "практичний" характер. По перше, це – відсутність якісного перекладу повного корпусу православних богослужбових книг українською мовою. Слід зазначити, що такий переклад має здійснюватися виключно професіоналами, які мають належну філологічну та богословську освіту, досконало володіють давньогрецькою, церковно-слов’янською та літературною українською мовами, глибоко знають православну догматику, богословську термінологію. Процес створення такого перекладу вже розпочався у стінах Київської Духовної Академії силами її викладачів.

Інша "практична" проблема – це досягнення необхідного "внутрішнього" консенсусу в самій Церкві щодо використання, де це потрібно, сучасної мови у богослужінні. З одного боку, існують віряни – принципові та безкомпромісні супротивники такої ідеї, з іншого – існують настільки ж принципові прихильники обов’язкового переходу на українську. У тих регіонах нашої держави, де є багато симпатиків проведення богослужіння сучасною українською мовою, але й чимало прихильників збереження церковнослов’янської, ця проблема, безумовно, може бути предметом внутрішньоцерковної дискусії, яка повинна відбуватися у дусі братерської любові та взаємоповаги. До того ж "мовне питання" слід розглядати не лише як місіонерський фактор, але також у контексті перспектив подолання розколу в українському Православ’ї, оскільки у двох найбільших схизматичних угруповуваннях – УПЦ-КП та УАПЦ – богослужіння звершується українською.

Втім, учасникам такої "мовної" дискусії слід завжди уникати будь-якого тиску на вірян і враховувати складну соціо-культурну ситуацію у багатьох регіонах нашої держави. Саме питання про застосування сучасної мови у богослужінні має завжди розглядатися виключно у церковній та переважно місіонерській площині і бути позбавленим будь-якого політичного контексту.

Далі буде

Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments