Митрополит Олександр (Драбинко) (ol_drabinko) wrote,
Митрополит Олександр (Драбинко)
ol_drabinko

Відповідь на питання Юрія Чорноморця

•          Ваше Високопреосвященство! Після вивчення документів, які останнім часом опубліковані в пресі, маю кілька питань. 1.Чому на допиті у суді Ви фактично визнали власну співучасть у викраденні черниць? Не думаю, що усе було так, як представлено у тих документах, але все-таки, як можна було визнати винними інших людей і де-факто самого себе, якщо Ви дійсно невинні? 2.Чому такими дивними є свідки у справі проти Новинського? Половина - Ваші друзі, половина - нікому не відомі люди. 3.Чому Ви так мало зробили для розвитку УПЦ, коли мали там владу? 4.Яка Ваша загальна мета - стати предстоятелем? Але у якій юрисдикції? 5.Чи визнаєте Ви, що переоцінили власні сили багато разів - у 2011-му, у 2013-му (почавши війну із м.Агафангелом), у 2014-му? Взагалі, чи бачите Ви щось помилкове у діяльності своїй чи митрополита Володимира, чи все завжди було непомильним?

Шановний Юрію Павловичу Чорноморцю!

По-перше, хочу привітати Вас з відновленням нашого діалогу.
Остання наша розмова з Вами відбулася кілька років назад, а саме на свято Благовіщення Пресвятої Богородиці 6-7 квітня 2014р. Ця розмова носила виключно приватний характер. Однак, це, на жаль, не завадило Вам таємно, без мого дозволу, записати її на диктофон. А згодом передати роздруківку цієї розмови керуючому справами митрополиту Антонію (Паканичу) та двом іншим впливовим членам Священного Синоду УПЦ — митрополитам Агафангелу та Іларіону, відносно яких ви задавали мені провокативні питання. Певний час Ви моніторили мою сторінку у Фейсбук, робили певні висновки та передавали це вищевказаним особам. Одній із таких передач документів через вашого посильного, в день Синоду влітку того ж 2014р. я випадково сам став свідком. Пригадую, що Ваш добрий знайомий протоієрей Петро Зуєв тоді був засмучений Вашим вчинком, вважаючи, що така поведінка порушує норми міжособового спілкування. Але я ще тоді захищав Вас, кажучи, що Ваш вчинок мав імпульсивний характер, а ситуативне лукавство, якого Ви припустилися, пояснюється Вашим захопленням тодішнім працедавцем — керуючим справами УПЦ митрополитом Антонієм, неформальним радником та спікером якого Ви тоді були.

Днями на сайті, що належить «мандрованному олігарху» Сергію Курченкові, була надрукована брудна стаття, де коментуються певні події, які, нібито, трапилися у Вашому особистому житті. Розцінюючи такі публікації як вияв пострадянського хамства, вважаю, що ведення полеміки на такому рівні лише компрометує сановитого замовника цих матеріалів.

Співчуваю Вам, що Ви стали жертвою інформаційної провокації. Але хочу зазначити, що дуже добре пам’ятаю, як деякий час тому Ви — в якості одного із спікерів митрополита Антонія — давали численні інтерв’ю у ЗМІ, де стверджували, шо в УПЦ, мовляв, йде боротьба двох партій: «партії монахів» (уособленнями якої є митрополити Антоній та Онуфрій) і «партії бізнесменів» (уособленням якої, з Вашої легкої руки, став аз грішний). Минув час, і багатьом спало на думку, що Ваша експертна оцінка була необ’єктивною. Є навіть люди, які вважають, що на Вашу оцінку тоді міг вплинути той факт, що Ви були неформальним спікером одного з кандидатів на посаду Предстоятеля та працювали на гонорарній основі.

Утім, знаючи Ваш запальний характер, можу припустити, що головним для Вас були не кошти, а переконаність у тому, що Ви служите святій справі та торуєте дорогу до влади святій людині.

По-друге, хочу привітати Вас з переходом до світоглядно і богословсько близької Вам УГКЦ, про що намір зробити, ви також говорили в квітні вже згаданого року. Як Ви нещодавно висловилися у фейсбуці, Київська Церква невидимо розділена на чотири гілки, лише дві з яких є канонічними. А, отже, після прийняття рішення залишити УПЦ у Вас, мовляв, був лише один вибір — приєднатися до канонічної УГКЦ. Не можу погодитися з такою богословською схемою. Бо якщо неканонічність УПЦ КП та УАПЦ означає їх еклезіологічну неповноцінність та відсутність у цих церковних структурах спасительної благодаті, то незрозуміло, яким чином вони можуть бути гілками «невидимо єдиної» Київської Церкви? Хіба може одне й те ж саме церковне дерево приносити «благодатні» та «безблагодатні» плоди? А якщо вважати, що таїнства УПЦ КП та УАПЦ благодатні та спасительні, то незрозуміло, чому саме Ви наважилися покинути Православ’я, а не приєдналися до цих церковних спільнот, які зберігають православне віровчення. 

Сьогодні не час висувати звинувачення. Сподіваюся, проте, що опинившись у ролі жертви брудної інформаційної політики, Ви зробите правильні висновки і у подальшому не розмінюватиме свій талант на речі, які не личать науковцю Вашого рівня. Ви зробили свій конфесійний вибір. А нам лишається лише побажати Вам знайти душевний спокій та натхнення для наукової роботи у лоні нової церковної спільноти — УГКЦ. Звісно, нас засмучує той факт, що Ви залишили Православну Церкву, задля нинішнього стану якої Ви стільки потрудились. Але, згадуючи Ваші богословські публікації (де систематично захищалася католицька точка зору на певні — дискусійні — між православною та католицькою стороною питання), вважаю Ваш вибір інтелектуально чесним та послідовним.

Тепер перейдемо до відповідей на Ваші питання.

1.      Стосовно моїх показів у «справі черниць», які нещодавно були опубліковані. Допити проходили з порушеннями процесуальних норм, без участі адвоката, який не допускався з наказу вищих чинів МВС. Без повного, достатнього та зрозумілого мені роз’яснення усіх прав та обов’язків свідка. Підкреслюю, саме свідка, а не підозрюваного. Зі сторони слідства мали місце підтасовка фактів та пряма дезінформація мене про реальне положення справ. Допит-опитування велися безперервно. В тому числі у нічний час, що заборонено законом. Було зрозуміло, що слідство ведеться недобросовісними методами, що поставлена мета будь-якими методами здобути компрометуючі покази. Це був мій перший досвід спілкування зі слідством та дізнанням. І в умовах такого жорсткого психологічного тиску були дані покази, на які Ви посилаєтесь. Все це детально відображено в матеріалах слідства, що зараз ведеться у «справі протизаконного тиску на Митрополита Володимира».  А тепер у мене питання вже до Вас, шановний Юрію Павловичу: як Ви гадаєте, чи можна вважати покази, що були надані в таких умовах, і добуті такими методами законними?

Стосовно моєї нібито участі у цій справі. Відбувся суд, і винні особи встановлені. Вони були засуджені і відбувають покарання. Суд засудив цих людей на основі фактів, очних ставок з потерпілими, свідками. Але ніхто не дав показів, що я викрадав, або підбурював викрасти черниць. Ніхто не дав покази, що я був пособником у цій справі. Мої опоненти розкручують тему, мовляв, Драбинко був «пособником» у справі зникнення монахинь. У чому саме? Можливо, я стояв на варті? Підганяв машини для їх вивозу з території Києво-Печерської Лаври? Я надавав місце для укриття черниць? Пропускав на території Лаври невідомі машини? Або давав команду це зробити? У чому полягає моє нібито пособництво? Навпаки, я запропонував ігумені та її помічниці власний автотранспорт з водієм та охорону, які б їх доправили до Покровського монастиря. Отримав на це відмову. Дивним є те, що ігуменя до мене приходила з диктофоном, як про це відомо з матеріалів слідства. Для чого?... нажаль запитань сьогодні більше, аніж відповідей. 

Єдине, що мені можна закинути в цьому контексті — це виклик ігуменії Калісфенії на розмову до Митрополії. Хочу нагадати, що ця бесіда мала місце на прохання людей, наших парафіян, які постраждали від злочинних дій Панько. Остання мала тісні зв’язки з Свято-Покровським жіночим монастирем, про це йдеться в численних листах-скаргах на ім’я Митрополита Володимира (котрі до речі були ним передані керуючому справами УПЦ, і подальша доля їх мені невідома). Було відомо, що вкрадені у людей шляхом шахрайства кошти якимось чином проходили через цей монастир. Відомо, що багато людей віддавали кошти Панько саме на території Покровського монастиря, де у Панько був офіс. У цій ситуації, виконуючи волю Блаженнішого Митрополита Володимира, я запросив настоятельку монастиря ігуменю Калісфенію до Митрополії, де поставив їй кілька незручних питань та попередив, що кількість обібраних шахраями людей зростає. А, відповідно, зростає і незадоволення монастирем, куди люди приносили кошти для Панько. Я був зобов’язаний це зробити. Потрібно було відвести підозри від монастиря та й від себе, оскільки ошукані вплутували і моє ім’я до шахрайських дій Калісфеніі і Панько. І попередити настоятельку, що все, пов’язане з Панько, це абсолютна афера, розплутуванням якої, до речі на моє прохання, займалося, або повинно було займатися МВД.  До сих пір не встановлено, чи одна Панько використовувала монастир як ширму для шахрайства. Чи до цієї справи були дотичні й інші високопоставлені парафіяни монастиря, які допомагали заводити та виводити кошти. Відомо, що чоловік Панько, який займав високу посаду в Адміністрації  виступав її поручителем.

2.      Тепер Ваше наступне питання: «Чому такими дивними є свідки у справі проти Новинського? Половина — Ваші друзі, половина — нікому не відомі люди». Вибачте, але серед свідків у цій справі не лише мої друзі або знайомі, але й колишні президенти, помічники і заступники міністра, колишні працівники Прокуратури різних рівнів. Скажіть, будь ласка, колишній президент — це «нікому невідома» людина? І ще. А ким, з Вашої точки зору, мають бути свідки у цій справі? Охоронцями народного депутата Вадима Новинського? Його співробітники? Помічники? Випадкові громадяни з вулиці? Цілком зрозуміло, що свідками реального утримання у заручниках і фактичного позбавлення волі могли бути, в цілому, люди зі сторони Церкви. Чимало церковних людей бачило озброєний конвой та знали про те, що мене насильно утримують. Сподіваюся, що слідство зібрало і ще збере достатньо доказових фактів. Прямих і непрямих доказів, що підтверджуватиме провину посадових осіб та тих, хто оплачував це беззаконня. Засоби на утримання охорони впродовж майже 9-ти місяців, засоби пересування та зв’язку, місця проживання, харчування. Певний, що ці та інші витрати були взяті не з державного бюджету. Хтось все це оплачував з позабюджетних фондів… Хто це оплачував? Навіщо? За чиїмось проханням або за наказом? Або ж на взаємовигідній основі? Ось питання, що вимагають відповіді. А не загальних фраз про те, що вся справа, мовляв, будується на лжесвідченнях. Вадим Владиславович називає мене та архімандрита Филипа (Жигуліна) за прізвищем, ігноруючи сан. Це не личить культурній, людині. А, тим паче, людині церковній, православній. Але мало проголосити себе невинною овечкою, а священнослужителів з найближчого оточення спочилого Предстоятеля — моральними потворами та лжесвідками, знімаючи та демонструючи мультики і замовні сюжети. Це про тих, кому народний депутат 23 листопада 2013р. обіцяв, що вони (тобто ми) в нього «валер’янку стаканами питимуть». Потрібно ще довести свою невинність у суді, чого я щиро бажаю Вадиму Владиславовичу. Часи Януковича та замовного правосуддя минули. А у Вадима Владиславовича, який був і лишається заможною людиною, і без депутатського мандату залишиться чимало законних способів довести свою невинність. Тому я не бачу ніякої трагедії у тому, що з нього може бути знята депутатська недоторканність. За часів Януковича до мене не допустили адвоката з наказу вищих міліцейських чинів. А Вадим Владиславович приходить в Прокуратуру виключно разом з адвокатами. Часи змінилися. І це добре, бо, насправді, усі ми зацікавлені не в тому, щоб виграла та або інша сторона, а в тому, щоб була встановлена правда.

3.      «Чому Ви так мало зробили для розвитку УПЦ коли мали там владу?» Я зробив стільки, скільки міг. Сподіваюся, що так само вчинили і ви перед тим, як залишити Православну Церкву і приєднатися до католицизму. Разом з тим, не хотів би, щоби у вас склалося враження, що я несамокритична людина. Згадуючи сьогодні ті часи, мені теж здається, що можна було зробити більше і краще. Нажаль помилки, як в справах так і в особистостях, та недопрацювання, дають сьогодні про себе знати.

4.      «Яка Ваша загальна мета — стати предстоятелем? Але у якій юрисдикції?» Моя мета — сприяти відновленню церковної єдності. На відміну від багатьох інших, я з реального церковного досвіду знаю, що перебування на такій посаді пов’язане з повним самозреченням. Комусь може здатися, що ієрарх, що посів посаду Предстоятеля, матиме додаткові можливості для самореалізації. Але це глибока помилка. Навпаки, у нього з’явиться нова ступінь послуху. Блаженніший Митрополит Володимир був прекрасним богословом. І він мріяв написати докторську з еклезіології, у Блаженнішого  навіть був написаний план такого богословського дослідження. Однак обставини предстоятельського служіння не дали йому змоги завершити його наукову роботу. Я — молода і, як дехто каже, амбіційна людина. Але мої амбіції не носять сьогодні адміністративний характер. Я не прагну посади Предстоятеля, а хотів би реалізувати себе у сфері богослов’я, зокрема, у сфері новітньої церковної історії, де би могли стати у нагоді мої знання, досвід та архіви. (В тому числі і Ваші аналітичні матеріали). Крім того, я — прихильник соборного устрою Церкви, прихильник евхаристійного богослов’я, яке наголошує на зв’язку між предстоятелем євхаристійного зібрання та громадою. Сучасній Православній Церкві не потрібні диктатори, не потрібні ієрархи, які б змушували Церкву приймати свої концепти та ідеологеми. Сучасний Предстоятель має бути людиною, що звикла до самообмеження, звикла приймати та цінити думки та позиції інших, була модератором дискусій, а не ідеологом.

5.      «Чи визнаєте Ви, що переоцінили власні сили багато разів — у 2011-му, у 2013-му (почавши війну із м.Агафангелом), у 2014-му? Взагалі, чи бачите Ви щось помилкове у діяльності своїй чи митрополита Володимира, чи все завжди було непомильним?» Ваше питання можна перефразувати таким чином: «Ви мисляча людина або втратили здоровий глузд?» Відповім Вам так: я не втратив здоровий глузд та самокритичність, і не вважаю усі рішення УПЦ, які були прийняті за часів Предстоятельства Митрополита Володимира, непомильними. Сподіваюся, що так само не втратили здоровий глузд і Ви, розуміючи, що будучи неформальним радником та спікером митрополита Антонія, Ви могли зробити для Православної Церкви набагато більше, ніж це у вас вийшло. Така, на жаль, доля мало не всіх людей. Ми — схильні перебільшувати свої сили, схильні помилятися. Головне, це вчасно робити висновки. А ще — не тікати з поля бою, не лишати Церкву, у якій ми прийняли хрещення, а, у міру власних сил та, можливо, всупереч історичним тенденціям, робити все від нас залежне заради відновлення церковної єдності та утвердження Українського православ’я.

Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments